Баскетболіст Сергій Гладир – про похвалу від князя Монако і недоліки високої кухні

20 Березня 2017, 10:34

Атакуючий захисник збірної України з баскетболу – про звання MVP Кубка Франції, статус найкращого шостого гравця в "Монако" і про школу на двох з Хомровою

<p style="text-align: justify;">Як тільки випадає вільний час, хочеться побути з родиною</p>
Як тільки випадає вільний час, хочеться побути з родиною

- Сергію, в лютому з "Монако" ви взяли другий Кубок Франції. Було складніше завоювати або утримати? Очікували титул MVP?
- Складніше зберегти. Але в перший рік теж було нелегко, навіть з огляду на те, що кілька команд ми обіграли з різницею близько 20 очок. Стосовно MVP, то просто хотів допомогти команді, наскільки зможу. Партнери довірилися, і коли було важко, взяв ініціативу в свої руки. В середині сезону взяти такий Кубок – дуже важко: зіграти три матчі за три дні з непростими суперниками і все виграти. Від цього трофей більше цінується. Плюс цікаво подивитися, на що ти і команда здатні під такими навантаженнями. Фізично, зрозуміло, що обидва суперники втомлюються. Але наскільки команда готова ментально. Це того варто.

- Після Кубка-2016 стояла мета завоювати чемпіонство?
- Ні. Ясна річ: ми закінчили регулярку на першому місці, і всі горіли бажанням взяти титул, але це дуже важко: команда існувала перший рік, не було ніякого досвіду в чемпіонаті. Що завадило? Думаю, ми трошки недооцінили суперника в півфіналі. Ми двічі обіграли АСВЕЛ в чемпіонаті. І не можу сказати, що ігри були важкими. Другий раз перемогли на виїзді у квітні, а наприкінці травня ми їм поступилися. Це була вже абсолютно інша команда, вони вийшли заряджені, діяли жорсткіше. І ротація у нас була не дуже велика – всього сім-вісім осіб. Під кінець люди видихаються, а один гравець вилетів через травму. У Ліона була ротація – 10 осіб. І грати 6-7 баскетболістами проти 10 було важко.

- За рік ставлення до "Монако" змінилося. Уже бояться?
- Не так уже й бояться. Просто минулого року вважали новачками, вискочками. Плюс через князівство, на кшталт, ми повинні бути дуже багаті, кидатися грошима. Нас хотіли поставити на місце. А зараз ставлення вже дещо інше, тому що з початку передсезонки ми всім показали, на що розраховуємо.

- Настрій на чемпіонство?
- Всі розуміють, що це Франція. Здається, за останні 20 років тут ніхто не ставав чемпіоном, закінчивши регулярку на першому місці. Але всі цього хочуть.

- Чим 2015-го заманили до "Монако"?
- Це був один з небагатьох варіантів, який у мене залишався. Збирався до Туреччини, але мене відправили звідти за станом здоров'я. І "Монако" мене підібрало (посміхається).

- Ну як так "підібрало": у вас був великий досвід виступів в Іспанії, у Франції...
- Проте гравця з хворим коліном ніхто не хотів брати, ніхто не хотів ризикувати.

- Те, що тренер "Монако" Звєздан Мітровіч працював в Україні, допомагає?
- Звєздан пропрацював в Україні 10-12 років. А я восьмий рік вже граю в Європі, тому ми з ним трохи розійшлися. Але Звєздан говорить по-російськи, і йому легше контактувати зі мною, якщо щось треба або треба щось передати команді. І цього року він мені вже більше довіряє.

- "Монако" називають найукраїнськішим клубом поза Україною.
- Не дивно (сміється).

- Як це проявляється? Є якісь свої традиції?
- Та не особливо. Все, як у будь-якій професійній команді. Субординацію теж потрібно дотримуватися (сміється). Так, найукраїнськіша команда, але український гравець-то тільки один. Це боси українські (посміхається).

- Якою мовою говорите в команді?
- Англійською. Французький розумію, розмовляти важко, але з кожним тижнем він все краще. Прошу французів говорити зі мною французькою. Іспанську теж не забув, іноді спілкуюся з друзями іспанцями, благо, у мене їх залишилося досить багато.

- Ви чотири роки відіграли в чемпіонаті Іспанії. У чому відмінність від Франції?
- У Франції дуже атлетичний баскетбол, думки не так багато, як в Іспанії, а в Іспанії, навпаки, – думки більше, ніж атлетичності. Баскетбольний IQ у гравців в Іспанії набагато вище.

- Вам який баскетбол ближче?
- Доводиться адаптуватися до будь-якого. Але ближче баскетбол з думкою, з читанням гри. У Франції це не завжди допомагає, тут треба бути фізично сильним, адже дуже багато атлетичних гравців. Іноді можна взяти і головою, але не завжди проходить.

- За чим сумуєте в Іспанії?
- За місцевою їжею.

- Так? А всі нахвалюють високу французьку кухню.
- Може, три зірки Мішлен і всі ці ресторани – піднесена кухня, але, по-перше, вони дають мало, а спортсменам треба їсти багато, по-друге, нічого особливого у французькій кухні немає. А іспанська подобалася. Я сумую за хамоном, оливками, паельєю. Смачно там готують. У баскетбольному плані сумую за заповненим, мінімум 4-тисячними залами. У кожному – божевільна підтримка. У Франції трохи пасивніші. Хоча Франція йде в правильному напрямку, у них із залученням глядачів на трибуни з кожним роком все краще і краще. Але до Іспанії ще потрібно рости.

- А яка баскетбольна культура в Монако?
- Порівняно з минулим роком, ходять набагато краще: побачили, що у команди хороші результати, вона грає на євроарені. У Монако люди розпещені спортом високого рівня – тут і Формула 1, і теніс, і футбольна Ліга чемпіонів. І тут раптом якась баскетбольна команда незрозуміла, тільки вийшла до Першого дивізіону. Тому потрібно показувати щось особливе. Їм потрібен тортик з вишнею. У перший сезон люди ще не розсмакували баскетбольний продукт, а зараз він починає їм подобатися, і зали заповнюються. А зала тут приблизно, як в Південному, 2800 місць. Вона знаходиться прямо під футбольним стадіоном. Бувало кілька разів, що грали одночасно з футбольним "Монако", але переважно нас намагаються розвести. Щоб вболівальники ходили і до нас, і на футбол – там великий стадіон, але повністю теж не заповнюється.

- Після торішнього Кубка був прийом у князя Монако Альбера II. Він ходить на матчі?
- Досить часто. Був на поєдинку 1/8 ЛЧ з грецьким АЕКом. А наш президент Сергій Дядечко на кожному матчі присутній – і вдома, і на виїзді. Дядечко дивиться і наші тренування, а після них залишається і тренується сам.

- З князем спілкувалися?
- Коли буває на іграх, заходить до роздягальні, вітає. А після якоїсь перемоги підійшов, всім потиснув руку, мені сказав: "Молодець! Добре кидаєш, мені подобається". Було дуже приємно.

- Ви пройшли до 1/4 ЛЧ. Як вам турнір, які завдання?
- Завдання піднятися якомога вище. Якщо вийде пробитися до Фіналу чотирьох, буде здорово. А взагалі хотілося, щоб рівень команд був вище, як в ТОП-16. І якщо такого рівня залишити 24 клуби, то може бути цікаво. А цього року було дуже багато команд – 40, і деякі ігри були прохідні.

- А заявитися в турнір класом вище?
- Влітку були розбіжності у ФІБА з Євролігою. І щоб не ризикувати своїм становищем в чемпіонаті Франції, прийняли рішення грати в Лізі чемпіонів. Але в нашому клубі всі амбітні. В Євролізі, думаю, навряд чи в нашому залі грали б – місткість не відповідає вимогам. А щодо Єврокубка ніхто не був би проти. Звичайно, хотілося б взяти участь в Євролізі, це все-таки другий за престижем турнір після НБА.

- До речі, ви ж були задрафтовані "Атлантою". А у кого зараз на вас права?
- Начебто у "Атланти" і залишилися, але я за цим не стежу. Після того як я поїхав на літню лігу, по-моєму, 2013 року, бажання грати там, звичайно, ще залишилося, але не таке, як раніше. Тому що стаю старше, здоров'я не сильно вже дозволяє, та й ставлення там таке: потрібно приїжджати готовим на 100-200%, і навіть одну найменшу помилку можуть не пробачити. Мені давали кілька шансів і, думаю, я допустив чимало помилок у цих літніх лігах.

- Але було б цікаво подивитися на вас в "Атланті".
- Мені теж, але потрібно спочатку видужати, якщо вийде. Якщо ні, то займатимусь чимось іншим.

- Не баскетболом?
- Не гратиму в баскетбол.

- Ви себе в такій ролі уявляєте?
- Ну а чому ні? Зрештою, це коли щось має статися. Ким я себе бачу? Звичайно, думав про тренерство. Але в дитячій команді. Може, відкрити школу. Плюс дружина у мене – олімпійська чемпіонка з фехтування (шаблістка Олена Хомрова. – Авт.), і було б непогано відкрити спільну школу, з кількома залами. Де? Хотілося б це все зробити в Україні, щоб у нас розвивався спорт.

- Як ваше хворе коліно?
- Як зазвичай, турбує, але борюся сам з собою. Кожен день займаюся, намагаюся тримати його в тонусі. Іноді підводить, на погоду буває реагує. Але грати поки що можу.

- Востаннє ви грали за збірну на ЧС-2014. Ми ще побачимо вас в нацкоманді?
- Ну чому ні? До збірної завжди приємно приїжджати. Там друзі, там за країну грати, а не гроші заробляти. Але тільки, якщо буде здоров'я. Якщо поїхати до збірної і поламатися остаточно, можна буде і кар'єру закінчувати, а поки що не хочеться. Перед Євробаскетом-2015 я приїжджав до Києва на перший збір. Буквально місяць-півтора тому тренер збірної Євген Мурзін прилітав до Монако, ми з ним посиділи, домовилися про щось, про щось не домовилися.

- Напевно, було б цікаво, якби до збірної змогли приїхати всі найсильніші: ви, Лень, Фесенко, Кравцов...
- Знаєте, я не впевнений, було б це добре чи погано. Так, цікаво подивитися на всіх людей, і була б здорова конкуренція на кожній позиції. Але ніхто не гарантує, що вийде хороша команда, яка покаже результат. Припустимо, якщо буде Лень, Кравцов і Фесенко на одній позиції: Фесу потрібні хвилини, щоб грати, думаю, йому мало буде 10-12, Славі теж буде мало, як і Леню 15 хвилин. І ось спробуйте вибрати, хто з них краще? Мені важко. І у тренера буде важкий вибір, кого відчепити. І незрозуміло, чи буде цей вибір правильний. Може, навіть при наявності Леня краще залишити Кравцова і Фесенка. Все залежить і від схем, які тренер підготує.

- Після ЧС-2014 ворожили, якби Гладир не отримав травму, Україна мала б більше шансів вийти з групи?
- Думаю, ми б вийшли з групи. Всяке буває, але просто подивитися за статистикою – з моєї травмою команда втратила 10-12 очок в кожній грі. А кому-то потрібно було їх набирати. З Туреччиною цю прогалину заповнив Мішула. З Фінляндією, в тій грі, де я поламався, нікого не знайшлося, з Новою Зеландією теж. Дві гри виграли – у Домінікани і Туреччини, але цього не вистачило. Потрібно було перемагати ще хоча б раз, ну або менше поступитися Нової Зеландії. У нас була така група, з якої потрібно було виходити, особливо після стартової перемоги над Домінікані: на куражі можна було обігравати і інших і навіть поборотися з Америкою. Важко, звісно, але чому б ні? На Євробаскеті-2013 ми буцалися з багатьма. Що залишилося після нього? Емоції, спогади про згуртованість команди. Знаєте, ми тоді не виграли, не зайняли призове місце, але потрапили на світло, а емоції – як ніби Олімпіаду виграли (сміється).

Ніхто не думав, що ми можемо вийти з першої групи, хоча всі хотіли, а ми зайняли 6-те місце. Чому б в найближчому майбутньому це не зробити. Ми не молодшаємо (Сергію – 28 років. – Авт.), а підростаюче покоління в силу об'єктивних причин не таке, як хотілося б.

- Замість Джетера на ЧЄ-2015 розігруючим збірної став інший легіонер з США – Рендл. На ваш погляд, вони співвідносяться?
- Я не грав з Рендлом, але за відгуками хлопців – непорівнянні. Я просто особисто добре знаю Пуха: проти нього грав, з ним разом у збірній багато часу провів. Як людина поза роздягальнею в будь-який момент допоможе, в будь-який момент можна до кімнати до нього зайти і просто поспілкуватися, посміятися. І як гравець він хороший, якщо відчуває, що команда потребує його допомоги, то бере гру на себе. Якщо втомився, то розуміє – потрібно віддавати, якщо бачить, що хтось у вогні – значить, йому потрібно дати побільше передач.

- Чи підтримуєте стосунки із Пухом?
- Поки грав у Франції – підтримував, але після того, як переїхав до Китаю, стало трохи складніше. Різниця в часі, різні розклади – важко, але іноді спілкуємося.

- Яка роль у вас в "Монако"?
- Виходити і допомагати команді з лавки, наскільки це можливо. Додавати енергії.

- Найкорисніший шостий гравець?
- Намагаюся ним бути.

- Є в команді якісь традиції?
- На день народження вітаємо хлопців пирогами, тортиками. Таке було не в кожній команді. Хто сам їх пече, кому їх пече дружина, хто до магазину йде купує. Якщо гра на виїзді, іноді менеджер приносить тортик.

- Ви живете в самому Монако?
- Ні, поруч з Монако клуб надає нам житло. У самому Монако оренда житла дорога.

- Але море з вікна видно?
- Море видно.

- На що зі спортивних подій в Монако встигли сходити?
- Цього року ходили з хлопцями на футбол. Минулого хотілося потрапити на Формулу-1, але як раз грали плей-офф в Ліоні. На теніс вдалося потрапити, цього року теж планую піти, якщо вийде.

- Як часто зустрічаєте когось із знаменитостей?
- Краще запитайте, як часто я виходжу в такі місця, де знаменитості відпочивають. Напевно, раз на півроку. Дуже важкий графік, багато виїздів. Як тільки випадає вільний час, хочеться побути з родиною. Немає часу для світського життя. Монако князівство невелике, і за два роки я бачив, напевно, все. Переважно виходимо до якогось парку погуляти з дитиною. На пляж ходимо часто. У Монако люблю бувати в Старому місті, де знаходиться резиденція принца, там дуже мальовничо.

- Дочка вже ходить на ваші матчі?
- З трьох-чотирьох місяців на кожну домашню гру. Коли тільки починала ходити, засипала на матчах. А зараз вже висиджує всю гру, їй цікаво.

- Коли в родині чемпіонка ОІ та гравець збірної, дитина приречена стати спортсменом?
- Не приречена. Але спорт буде присутній в її житті однозначно, він вже присутній з моменту її народження. Але це буде її особистим вибором. Єдине, наполягатиму, щоб вона не стала баскетболісткою. Фехтування, будь-який інший вид – будь ласка, але тільки не баскетбол. Я дуже багато цього віддав і знаю, як це важко. Так, всюди важко, але не хочу, щоб моя дитина засмучувалася іноді так, як я. Я схиляюся до індивідуальнішого виду – в командних не завжди все залежить від тебе.

- Ваш хресний Валентин Берестнєв. Це зумовило вашу долю?
- Так, він з мене зробив людину і баскетболіста разом з моїм батьком. Вони удвох справили на мене величезний вплив. По-перше, жодного тренування не було, щоб Гладир не був у чомусь винен, не був найгіршим. Ось і треба було доводити, що це не так, що я чогось вартий і тут не просто так. І, може, мій такий бійцівський характер і прагнення ніколи не здаватися – від Берестнєва і від тата, від того, як вони мене вчили. Навіть якщо Серьожа забивав 20 очок, він все одно був крайнім. Набрав 20 очок, на наступне тренування прийшов з розчепіреними пальцями і тут: "Сергію, бігай майданчиком", – щоб не зазнавайся.

- Де збираєтеся оселитися після завершення кар'єри?
- Не знаю, якби в Україні була хороша ситуація економічна і соціальна теж, хотілося б, звичайно, вдома. Не обов'язково в Миколаєві. Я люблю море, як і моя дружина, тому – Одеса. Там живе моя сестра, брат дружини, ми там часто буваємо. Одеса нам подобається. Але хотілося б побільше стабільності в країні, ніж зараз.

- Що хотілося б виграти?
- Олімпіаду. Але це мрії, нездійсненні...

- А золота медаль дружини підстьобує?
- Так, мотивація пристойна. Іноді приходжу додому і починаю, мовляв, ось я так втомився, може, те, се. А вона запотиличник дасть: "Ти що?" (сміється). Каже: "Ти думаєш,мені легко було?".

- Два спортсмена в родині – це добре?
- Два спортсмена в родині – це взаєморозуміння. Лєна розуміє, чому я повинен йти кожен день о 9:00 на тренування, потім приходжу через три години, а ще через три – знову йду, а не проводжу час з родиною. Знаю, що в деяких родинах такий розклад призводить до розбіжностей, але у нас такого немає.

- Ви добрий батько чи злий?
- Тато суворіший трошки, ніж мама. Але все одно балую, а хто не балує свою дитину?

Ви зараз переглядаєте новину "Баскетболіст Сергій Гладир – про похвалу від князя Монако і недоліки високої кухні". Інші Новини баскетболу дивіться в блоці "Останні новини"

Автор:

Павлова Олена

Джерело:

Сегодня|Спорт

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Комментарi

залишилось символів: 1000 Правила коментування