Легендарна лижниця Тараненко-Тереля: "Зараз працюю в суді"

- Ірино, ви завершили кар'єру 2003 року. Наскільки зараз стежте за лижними гонками?
- Якщо брати за 10-бальною шкалою, напевно, десь на п'ятірочку. Тобто не дуже сильно стежу. Ну, по "Євроспорту" іноді дивлюся трансляції. Дивилася, до речі, останній етап Кубка світу в Естонії минулими вихідними. Щоправда, тільки жіночі гонки. Валентина Шевченко там якраз була передостанньою, а ми з нею спілкуємося, продовжуємо підтримувати стосунки, і звичайно, я була за неї дуже засмучена. Тому що я сама була в такій ситуації, коли вже не показувала результати, займала дуже погані місця.

- Шевченко у нас останній боєць, який входив до світової еліти, бронзовий призер ЧС-2009. І в свій 41 рік найчастіше виступає краще за колег молодших. Чому, крім неї, у нас нікого немає?
- Думаю, це одвічна проблема. Дітки у нас ще займаються, а коли переходять до юніорського, до дорослого спорту, то у нас немає такої підтримки, як, наприклад, в біатлоні.

- Це пов'язано з чим?
- На мій погляд, важливу роль відіграє саме керівництво федерації. Тому що дивитися глядачам лижі цікаво, зараз багато різних динамічних дистанцій. А якщо федерація не працює, то у нас не буде спортсменів.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

- Час від часу молодь в основі з'являється – є 22-річний Олексій Красовський, але таких одиниці. Як залишити спортсмена в лижних гонках?
- Точно не можу відповісти, тому що не знаю, що спортсмени зараз мають. Коли тренувалися ми, була одна мотивація, а яка зараз – не знаю.

- Яка мотивація була у вас?
- Якщо чесно – все-таки виграти медаль. Або чемпіонату світу, або Олімпіади. Вважаю, мені це в принципі вдалося. На жаль, немає олімпійської нагороди, але є бронзова медаль чемпіонату світу-1999. І вважаю, що четверте місце на Олімпіаді-1998 – теж гідне.

- Не було спокуси продовжити кар'єру ще до ОІ-2006 і таки замахнутися на медаль?
- Ні. Було розчарування, і я дуже шкодую, що не пішла раніше, десь відразу після Олімпіади в Солт-Лейк-Сіті-2002, а продовжила тренуватися. І ось я дивлюся на Шевченка і думаю, чому вона не йде? Я вважаю, що все в цьому житті потрібно робити дуже вчасно. Але це, на жаль, не завжди так відбувається.

- Можливо, Валентину надихнула Олімпіада в Сочі-2014, де у неї були передумови до нагород, вона була 14-ою в мас-старті. А взагалі наскільки успішно можна виступати в 40 років?
- Були прецеденти Кулакової, Сметаніної, і вони показували гідні результати. А якщо хороших результатів немає, то вважаю, нічого вже триматися за останній вагон. Бо попереду ще ціле життя, і чим пізніше ти йдеш зі спорту, тим складніше в цьому житті влаштуватися і поміняти свій графік. У нас і країна така, що не дуже допомагає спортсменам, які вже закінчили. І коли ти міняєш вид діяльності, дуже важко перебудувати себе з спортивного режиму на звичайний. Жодна людина, крім мене самої, не вірила, що я сидітиму на роботі з дев'яти до шести. Однак я працюю в такому режимі вже більше 10 років (Ірині – 50. – Авт.).

- Ви не радили Шевченко завершити кар'єру?
- Ні, звичайно, ми з нею ніколи на цю тему не розмовляли, і я не можу давати такі поради. Кожна людина повинна приймати свої рішення сам.

- Сьогодні стартує ЧС з лижних гонок, через рік Олімпіада. Які у нас перспективи?
- Там зараз зовсім інший відбір, але, думаю, що навіть в десятці нікого не буде. Хоча буду рада, якщо помилюся.

- Перспектив у нас в лижних гонках ви поки що не бачите?
- На найближчі рік-два – ні. Може, пізніше. Буду дуже рада, якщо з'явиться хтось із молоді та поверне нас на гідні місця в світовій еліті.

- Я так розумію, щоб молодь розвивалася, в команді повинні бути і мастильники, і лікарі, і психологи. А як було у вас?
- У нас завжди все це робив один тренер – і масажі, і лижі мазав, і тренував (сміється), і за кермо сідав, коли треба, проїжджаючи 1000 км, щоб перевезти наш інвентар.

- Свого часу ви отримали другу вищу освіту – червоний диплом магістра Академії адвокатури України. Чи працюєте за фахом?
- Адвокатською стезею я не пішла, тому що це виявилося трошки іншим, ніж я собі уявляла. Зараз я працюю в суді. Якщо по-простому – начальник канцелярії.

- Незвично, звісно – з лижних гонок до суду...
- Закінчивши кар'єру, я відразу ж поміняла напрямок – спочатку пішла до господарського суду міста Києва, а зараз – у київському апеляційному очолюю відділ діловодства.

- Як вибрали юриспруденцію?
- Спочатку хотіла бути адвокатом і захищати наших спортсменів, які дуже не захищені як на міжнародній арені, так і всередині своєї країни. Але потім я зрозуміла, що адвокат – трошки не моє. А під час навчання потрапила на практику до суду, і мені сподобалася сама специфіка роботи там.

- А в якому плані наші спортсмени не захищені?
- Зараз я не особливо стежу за всіма розбірками, але коли я сама зіткнулася з проблемою допінгу і гемоглобіну, то фактично захистити мене було нікому. Я і мої тренери – Михайло Тереля та Галина Єлісєєва – залишилися з цією проблемою один на один. Тоді 2002-го в Солт-Лейк-Сіті у мене не було допінгу і не було такого скандалу, пов'язаного з ним, як зараз в Росії або в Норвегії з Терезою Йохауг. Просто у мене був підвищений гемоглобін. Мене відсторонили від однієї гонки Олімпіади, потім відновили, але осад залишився, тому що ні федерація, ні хтось ще не став на захист, не підтримав.

- У 90-х, на тій же Олімпіаді-1998, лідерами у жінок в лижних гонках були росіянки, зараз домінують норвежки. Як з ними боротися?
- Чесно, я не можу сказати. Тому що і при мені постійно були якісь астматики, які прямо перед стартом, не соромлячись, приймали якісь препарати. І їм це було дозволено, а нам, природно, ні.

- Траплялося, що лижники переходили до біатлону або змагалися в двох дисциплінах. У вас не було такої спокуси?
- У мене були пропозиції піти до біатлону. На той період я вже була в лижній збірній СРСР, і як раз, коли Союз розвалювався, мені пропонували в Україні спробувати себе в ролі біатлоністки, але я не наважилася. Не знаю чому. А зараз думаю: от якби спробувала, може бути, щось і вийшло.

- Коли ви востаннє ходили на лижах?
- Давно, будинки лижі є, але не катаюся. Років зо три тому каталася в Буковелі, але на гірських лижах.

- Що найчастіше згадуєте зі своєї спортивної кар'єри?
- Напевно, все-таки збірну СРСР. Ті, з ким я тоді тренувалася, дійсно були елітою – Сметаніна, Лазутіна, Вяльбе. І дуже хороший був тренер Олександр Грушин.

- А де зараз ваша медаль чемпіонату світу?
- Напевно, вдома лежить в шафі. Зараз ми живемо в приватному будинку за 40 км від Києва, де взагалі немає ніяких спортивних кубків і медалей. А всі нагороди в квартирі, де жили раніше.

- Після медалі ЧС свій щасливий номер ви віддали доктору команди. А після Олімпіад залишили собі щось на пам'ять?
- У мене там є якісь м'які іграшки з олімпійською символікою, а всі номери з чемпіонатів та Кубків світу, Олімпіад я віддала дітям – там на Ягідному є лижна база.

- А вас не запрошували давати майстер-класи, вчити лижників?
- Ні, напевно, нікого вчити (сміється). Але взагалі в ролі тренера я себе не бачу. Хоч і закінчила наш інститут фізкультури, але відразу вирішила, що тренером ніколи не буду.

- Син за вашими спортивними стопами не пішов?
- Ні, він взагалі далекий від спорту. Він пов'язаний з автомобілями. Єдине, любить ходити на яхті – тиждень-два навесні або восени.